Трудові гарантії для працівників з інвалідністю


Чинне законодавство покладає на роботодавців обов’язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» держава гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створює для них умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя згідно з їх індивідуальними здібностями та інтересами.

Виходячи із загальних вимог законодавства про працю при працевлаштуванні особи з інвалідністю роботодавець зобов’язаний:

- роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

- ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

- забезпечити його необхідними для роботи засобами;

- проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Окрім загального обов’язку проінструктувати працівника з інвалідністю та визначити йому робоче місце, кожен роботодавець зобов’язаний забезпечити надання таким працівникам додаткових трудових гарантій, якими вони можуть скористатись під час реалізації свого права на працю.

Так, власнику або уповноваженому ним органу заборонено при укладенні трудового договору з працівником з інвалідністю встановлювати йому випробування. Таке обмеження визначене у ст. 26 Кодексу законів про працю України.

Серед гарантій, що надаються працівнику з інвалідністю під час його трудової діяльності можна виділити такі:

- на власника покладено зобов’язання створення для працівників з інвалідністю умов праці з урахуванням медичних рекомендацій (ст. 172 КЗпП України);

- залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт та робіт у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. ст. 55, 63 КЗпП України);

- працівнику з  інвалідністю на його прохання роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 172 КЗпП України);

- у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій (ст. 172 КЗпП України);

- за бажанням працівника з інвалідністю, роботодавець може перевести його на легшу роботу на конкретно визначений та узгоджений із роботодавцем термін або без обмеження такого терміну з дотриманням рекомендацій МСЕК.

Працівникам з інвалідністю з метою відновлення втрачених функцій здоров’я встановлені наступні гарантії відпочинку:

- особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а III групи - 26 календарних днів (ст. 6 Закону України «Про відпустки»);

- щорічна основна відпустка повної тривалості може надаватися до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника з інвалідністю (ст.10 Закону України «Про відпустки»);

- працівники з інвалідністю, які вже тривалий час працюють на підприємстві, за своїм бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час (ст. 10 Закону України «Про відпустки»);

- відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку особам з інвалідінстю I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно, III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно  (ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

Якщо стан здоров’я працівника з інвалідністю перешкоджає виконанню його трудових обов’язків, то він має право достроково припинити укладений з ним строковий трудовий договір (ст. 39 КЗпП України).